"Мадікен" схожа на улюблене багатьма "Ми всі з Бюллербю", тільки тут мова не про компанію дітей, а про двох дівчаток - семирічної Мадікен та її молодшої сестрички Лісабет. Вони живуть на хуторі, ростуть на просторі, тягнуться, як квіти, до сонця.
Казкових подій тут немає - магія в самому житті, у щоденних іграх, клопотах та радощах дитинства. Дівчата влаштовують пікнік на черепичному даху свого будинку, грають у дочки-матері з шоколадними лялечками, рятуються від корів на березі та святкують Різдво. Ну і з ними, як і з усякими дітьми, ніколи не знаєш, звідки чекати каверзи: то вони горошину в ніс засунуть, то з парасолькою з верхотури стрибнуть, то вночі втечуть дивитись привидів і самі налякаються до смерті, і весь хутір переполошать. А то ось ще вошей принесуть - теж з ким не бувало?
У книзі безліч цікавих та дівчачих подробиць. Читаєш і думаєш "Хочу також!" Наприклад, отримавши подарунок від бабусі з дідусем, дівчата розпаковують коробку: "У картонці багато шовковистого рожевого паперу. Під нею лежить маленький-маленький пупсик, і маленька-маленька ванна, щоб купати пупсика, і маленька-маленька пляшечка з соскою, щоб його напувати, і маленьке-маленьке мильце, щоб його мити. А ще там лежить мішечок з бусинками, які треба самим нанизати на нитку, і буде намисто, і дві маленькі зелені коробочки з гарненькими картинками на кришках, а всередині кожної – рожева свинка з марципану та перстень”.
Як вам такий анбоксинг? Чи захотілося самим пограти? Слідом за цією сім'єю захочеться і на пікнік піти, і святковий обід готувати, і на міському балу веселитись – настільки все фактурно та привабливо описано.
І до чого ж приємно бачити, якою любов'ю до людей сповнені ці сторінки - і до дітей, і до дорослих. Хоча в той час про повагу до дитини ще ніхто й слухом не чув, у книгах прогресивної Астрід Ліндгрен дорослі - це не вічно роздратовані і уїдливі ментори, яким діти послані в покарання, а мудрі та доброзичливі батьки чи старші товариші, готові підтримати, пошкодувати і прийти на допомогу, хто б там що не накоїв і яку б дурість не зробив. І це, до речі, теж заразливо, не лише коробочки з пупсиками хочеться перенести у своє життя.
Залишити коментар