Про великоголові чудики з дивними іменами Тату та Пату я вперше почула у 2006 році: друзі по секрету зізнавалися, що вже не можуть бачити ці книги, бо діти їх просто обожнюють і можуть перечитувати без кінця! Скромний тираж перекладного видання швидко вичерпався, і потім ті ж батьки довгі роки з азартом полювали за залишками, що іноді випливають, «Тату і Пату». Мовою оригіналу – фінською – вийшло вже 20 книг про цих героїв. Про те, що Тату і Пату палко кохані, свідчать престижні книжкові нагороди, значні тиражі (близько 100 000 прим.), численні спектаклі, а також повнометражна новорічна екранізація з інтригуючою назвою «Пахви з корицею» з гарячими фінськими хлопцями в головних ролях. А почалося все з путівника по Гельсінкі – столиці Фінляндії та рідному місту співавторів, сімейної пари Самі Тойвонена та Айно Хавукайнен. Пізніше вийшов їхній гід і по всій Фінляндії, а також ціла серія книг про Тату та Пату перекладених багатьма мовами.
Російським читачам донедавна була відома лише п'ять історій: «Тату і Пату йдуть на роботу», «Винахідники», «Інструкція із засинання», «У дитячому садку» та «Супергерої». Нещодавно я виявила повернення цієї книжкової серії російською, і моєму щастю не було межі – адже всі свої я давно роздарувала. Крім того, до вже відомих додалася одна із найсвіжіших історій про братів – новорічна.
Хто міг би подумати в далекому 2006 році, що саме ці «майже комікси» стануть чи не першою настільною книгою моєї трирічки?!
Задовго до появи сина я ретельно збирала домашню дитячу бібліотеку – скоріше для власної «внутрішньої дитини». І хоча наш будинок буквально завалений дитячими книгами на будь-який смак, Льова досить довгий час залишався до них байдужим. Винятком іноді були книги з «віконцями», які він захоплено відривав.
У зв'язку з цим мені довелося зробити кілька найприємніших відкриттів, пов'язаних з таким коханим у власному дитинстві читанням на ніч. По-перше, з'ясувалося, що я волію читати для власного задоволення і мені шкода віддавати свої книги дитині на поталу. По-друге, виявилось, що я зовсім не люблю читати вголос. Точніше, мені не вистачає терпіння робити це паралельно із дитячими спробами скоріше перевернути сторінки.
Але я не втрачала надії! І книжки-картинки стали для нас справжньою паличкою-виручалочкою.
Знаменита «Дуже голодна гусениця» Еріка Карла була розпробована лише ближче до трьох років, незважаючи на мої витончені спроби з пальчиковими фарбами та домашніми спектаклями. Щоправда, чималу роль у цьому відіграли мультфільм та ігровий додаток у телефоні по голодній гусениці, які дуже рятували нас у довгих поїздках. Хоча книгам зараз загалом доводиться несолодко при достатку іграшок, мультфільмів і індустрії дитячих розваг, що широко поширилася в останні роки, саме ці додаткові до книг продукти допомогли нам прийти до власне книги.
Культура коміксів нарешті прижилася і в Росії: буквально за кілька років з них спали кайдани негативних ідеологічних конотацій, нова хвиля голлівудських екранізацій принесла необхідний контекст, дедалі більше сміливців відкривають профільні видавництва та магазини, тематичні фестивалі проходять частіше та частіше… Але що « Тату і Пату стануть першою книжкою для читання у мого власного сина? Такого я не очікувала.
Хоча ці комікси припускають і сприйняття зовсім юного «читача» ‒ текст можна не читати зовсім або читати вибірково в хаотичному порядку, а завдяки «мультяшним» ілюстраціям Лев намагається визначати за виразом персонажів, що вони відчувають: «Він злякався?» ‒ «Ні, він здивувався». Напевно, це не найкращий підручник «мімічних сигналів», але поки що жодна інша книга не цікавила його з такою завидною постійністю.
Звичайно, для Лева ця серія трохи «на виріст», адже у 3 роки дитині ще недоступна вся палітра захоплень – наприклад, від гри слів у назвах хитромудрих винаходів Тату та Пату. Але я наголосила на кількох моментах, які його зацікавили.
В «Інструкції із засинання» йому особливо імпонує, що він уже не найменший малюк, як племінниця Тату і Пату, і що він уже може сам виявити турботу до когось молодшого за себе. Його дуже вразив непедагогічний кашевоз та процес годування кашею з іграшкового паровозика. І, звичайно, він приходить у невимовний захват, коли я зображую масажний матрац і «ліжко-желе» (правда, все це закінчується зовсім не сприяють засипанню стрибками по нашому звичайному ліжку, силою фантазії перетвореної на желе).
У «Винахідниках» його зачаровує найскладніша назва, яка може послужити логопедичним тренажером.
Будильно-кормильно-одівальний апарат і шваброшлем у такому юному віці, мабуть, не дуже актуальні, а розворот із волосодобавником приводить сина в подив - навіщо? Але цього я сама пояснити не можу.
До речі, у ті рідкісні моменти, коли «Тату та Пату» відпочивають від дитячих перегортань, їх не без цікавості розглядає чоловік. Такої честі удостоїлося не так багато книг нашої великої бібліотеки!
До Нового року ще кілька місяців, навіть сніг до ладу не випав, але саме новорічна історія користується у нас особливою популярністю. Тато розгледів, що ялинку підпаюють глінтвейном. А мені (я, звичайно, теж не залишаюся осторонь вивчення «Тату і Пату») особливу радість доставило відкриття, що жарт про ананаси-бананаси чудово конвертується фінською мовою, і отже, ми можемо сміливо вирушати в гості до фінського Діда Морозу , не ризикуючи залишитися голодними без знання мови (сподіваюся, Лев не наслідуватиме приклад Тату і Пату і не перевірятиме Діда Мороза на справжність).
Але хочеться сподіватися, що незабаром вся серія про Тату та Пату стане доступною і російською мовою, адже попередні книжки ми вже давно зачитали до дірок!
Наталя Клевушкина
Посилання на джерело: https://www.papmambook.ru/articles/3418/
Книги на сайті: https://karuselbooks.com/search?q=%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83+%D0%B8+%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%83
Залишити коментар