Молода людина несподівано для себе стає власником вовченя. Він поки не знає, як поводитися з новим вихованцем, але має намір видресувати його. Вовку належить жити у міській квартирі та ділити простір з іншими тваринами, цілком домашніми – кішкою та собакою. Але ж вовк, незважаючи на те, що до людей він потрапив зовсім малюком, є вовк. Скільки, як кажуть, його не годуй, він усе в ліс дивиться: від нього йде важкий звірячий дух, ночами він виє, кусається всерйоз... Чоловікові з ним важко, а яке вовку? Дикій тварині поруч із людиною, звичайно, теж жити болісно: вона не вміє пристосовуватися, ласуватись, не хоче виконувати команди.
Це досить серйозна повість, не сентиментальна, не несамовита, без смертей і страждань, але вона тримає читача в напрузі, наводить на роздуми про взаємини людей і тварин, про відповідальність і гуманність. Є кілька досить різких моментів, зокрема, де господар б'є вовка, бажаючи змусити виконувати команди. Але тут йдеться не про жорстокість по відношенню до слабкішої істоти - ні, господар любить свого вовка і піклується про нього. Тут скоріше про методи виховання, які, на щастя, в наші дні застаріли - хороший привід обговорити з дитиною і поважне ставлення до тварин, і взагалі взаємини з позиції сили/рівноправності/заохочення.
Коротко про видання: воно абсолютно прекрасне! Історія про вовка зовсім невелика за об'ємом, на півгодини читання, але книжка оформлена як самий солідний твір: тканинний корінець, білий, гладкий і щільний офсет, чарівні ілюстрації (яке привабливе вийшло вовченя!).
І найцікавіше! У книзі є післямова біолога-кінолога, де пояснюється текст повісті: чому вовк поводиться саме так, яких помилок припустився господар, у чому різниця між змістом собаки та вовка. Книга сподобається любителям тварин, а тих, хто мріє завести собі якогось звіра, змусить замислитися, чи вони готові до цього.
Борис Житков "Про вовка" для молодшого та середнього шкільного віку:
Залишити коментар