Свен Нурдквіст повністю створює свої твори сам, і ілюстрації, і текст. Це не унікальне явище у дитячій літературі. Туве Янссон, Сюзанна Ротраут Бернер, Антуан де Сент-Екзюпері малювали ілюстрації, з якими виключно і асоціюються герої їхніх казок. Але саме у Нурдквіста картинки вражають точністю образів та емоцій, динамікою, дотепністю, великою кількістю цікавих деталей.
Нурдквіст приголомшливо передає міміку героїв, незрівнянно вираз обличчя Петсона, який замислився над кресленням свого чергового винаходу. Або, наприклад, Петсон, який читає за сніданком, витягає шию, скошує очі і скособочує обличчя у бік книги так, що не залишається сумнівів, що читання його дуже захоплює. А ось ще Петсон у пошуках півня вискакує у двір і тривожно озирається на всі боки, при цьому ми бачимо його обличчя відразу з кількох ракурсів – геніально! «Дивися, мамо, ось я праворуч, ось я зліва!» - регоче моя дитина і швидко-швидко крутить головою, намагаючись зобразити побачене на малюнку. Фіндус обожнює скакати на ліжку «дрінь-хрясь, дрінь-хрясь, дрінь-хрясь!»; і його піруети, і швидкість, і задоволення від стрибків, і навіть ось це «дрінь-хрясь», все має місце не тільки в тексті, але і на картинках. В історіях про Фіндуса і Петсона фігурують малесенькі персонажі – мюкли, вони живуть пліч-о-пліч з головними героями своїм власним життям, про яке ми мало що знаємо з тексту, зате картинки з ними розглядаємо, хихикаючи від захоплення: ось сердита бабуся- прибиральниця загрожує кулаком Финдусу, що наслідив, ось мюкли-олені з розкішними гіллястими рогами, а ось мюкли переодяглися різдвяними гномами і тягнуть мішки подарунків для своїх мюклят.
Цікаво вивчати побут старенького й котика, всі їхні численні скриньки з мільйоном дрібниць, коров'ячі пасторалі на стінах, ліхтарі-картоплини у дворі та дрова-моркви. Петсон, напевно, багатьом нагадає знайомих дідусьів своєю запасливістю: у його будинку, як і у багатьох майстрових дідусь, є місце для всіляких залізячок, коліщаток, мотузок, пристосувань, які, може, вже років двадцять ніхто не використав, але ж не викидати, раптом знадобляться.
У книгах про Фіндуса є кілька ілюстрацій, що відрізняються за кольоровою гамою від яскравих залитих сонцем картинок, – це нічні пейзажі. Тут Нурдквіст працює в основному одним кольором, але монохром виглядає настільки привабливо, що хочеться опинитися всередині цих сцен. Залізти разом з кошеням у будиночок на дереві, прикрашений кришталевою люстрою, і милуватися тихим вечором у сільській місцевості: тишею, прохолодою, різьбленим мереживом гілок і листя, на тлі неба, що гасне. Милуватися та охороняти спокій цього затишного світу від непроханих гостей.
Взагалі, на мою думку, шведам настав час будувати тематичний парк розваг імені Петсона і Фіндуса, тому що світ їх настільки реальний, що має вже нарешті отримати фізичне втілення. Щось на кшталт села Санта-Клауса чи Мумі-далена, де кожен бажаючий зможе зібрати якусь корисну в господарстві штуку по кресленнях Петсона, приготувати та скуштувати улюблених млинців Фіндуса, а ввечері взяти участь у полюванні на лисицю з феєрверками та привидом.
Книги - тут
Залишити коментар